Кохання нерозумне і гаряче,
У пристрасті своїй воно незряче,
А значить, нерозбірливе й беспечне,
Отож , воно, так часто недоречне.
Воно у голоді своїм усе ковтає,
З таким коханням, часто то буває,
Воно зелене, нерозумне доки,
Здобути зможе всі життя уроки.
Кохання, після себе біль лишає,
А врешті решт, само себе з'їдає.
Коли ж насправді час прийшов дозріти,
Стає Любов'ю, щоби не згоріти.
Любов високу, мудру і надійну,
Не руйнівну, що робить часто війни,
А тиху, помірковану, безмежну ,
Лише тобі і світу приналежну!