Ти не змовчав, коли вмирали
Твої брати на полі бою;
Всі твої нерви повставали
За Правду, що завжди з тобою,
І ти пішов, також вмирати,
А може… може, вдруге ЖИТИ…
На жах війни тобі начхати,
Бо за спиною – малі діти.
Звів кулемет триклятий ворог,
І думав, що тебе злякає,
Та не вбиває Душу порох,
Коли Душа є, й не вклякає
Перед насиллям на коліна!
І ти зумів таки до раю…
Так гідно, чисто та красиво…
Розповідай те, що не знаю!
Допоможи мені не впасти,
Бо на війні я теж, мій друже,-
Дозволь тебе так називати,
Дозволь мені, я хочу дуже
Тобі носити перші квіти,
Щоб твоє серце укривати,
Як ти укрив всіх нас від гніту,
Навчивши Дух не забувати,
Повстанцю…
(с)Август Діамант, 7 серпня 2018 року