*** (Оксана Пахльовська, https://www.facebook.com/LinaKostenkoUkr/)
Я усміхнусь тобі крізь сльози: їдь!
Бо профіль вітру вранішнього строгий.
Твій корабель у гавані стоїть,
готовий до дороги.
А берег знов пустельний і нічий.
А чорна буря розправляє крила.
Але я сонце вишила вночі
на цих вітрилах.
Ти, може, не повернешся назад.
Далекий голос так співає тужно!
Твоя любов - як дзвін старих балад -
гірка і відчайдушна.
З твоїх стихій немає вороття.
Моря шумлять, і холодно на світі.
Таких, як ти, чекають все життя
заради миті.
Весняний вітер зустрічей і втеч!
Покинеш дім. Любитимеш чужинку.
Ти з тих, котрі цілують спершу меч,
а потім - жінку.
*** (вольный перевод П.Голубкова)
Я улыбнусь тебе сквозь слезы: едь!
Ведь профиль ветра утреннего строгий.
А твой корабль, что в гавани, он ведь
Готов к дороге.
А берег вновь пустынный и ничей.
А черная буря расправляет крылья.
Я солнце вышивала средь ночей
На парус, милый.
Возможно, не вернешься ты назад.
Далекий голос мне поет из трюма!
Твоя любовь - как звон былых баллад -
Горька, угрюма.
Из тех стихий возврата нет, кажись.
Шумят моря, и холодно на свете.
Таких, как ты, мы ждем порой всю жизнь
За миг, как дети.
Весенний ветер бегств и новых встреч!
Покинешь дом. Любить там терпеливых.
Из тех ты, кто сперва целует меч,
Потом - любимых.