долгим лесом идти неустанно
и, учуяв, где, издалека
выходить на большие поляны
видеть небо и в нём облака.
и входя, перейдя их, под своды
закрывающих всё небо крон -
уносить с собой эхо свободы -
вольными слышимый неба звон.
- камо грядеши? -
спросит (ты взялся откудова?) встречный
- а в жизнь вечную...
довгим лісом чвалати невпинно
й відчувати той простір здаля
куди вийти великих галяв
звідки видко небесні жарини
проминати пірнати знов долі
під ті що криють небо дах крон
й забирати з собою свободи
дзвін луну і відкритий закон
- сунеш куди? не чую!
навіщось спита хтось зустрічний
- так в життя ж-бо вічне...