Тліє липень. То спеки сезон,
а чи так собі, - просто є літо,
оцю спеку, грозу і озон,
я б хотіла із рук твоїх пити.
Я купила сьогодні ожин,
що на диво достигли зарано,
їх посеред строкатих жоржин
продавали на вулиці тано…
То ж у човнику теплих долонь
ранньо-спілі ожини для тебе
принесла і тулилась до скронь,-
пам’ятаєш ожинове небо?
Ну, а з рештою, - я про таке:
винен сон, що підкрався так тихо,
світло лилось летке і м’яке,
так, як наче немає і лиха.
Я торочила щось про дощі,
ти всміхався: « Ізнов про погоду»…
тихо падали зорі вночі,
наче вкотре, у ту саму воду.
Хмарний ранок настав:«Ну, привіт!»
з зорепаду залітного літа,
розповім тобі, слухай-но, Світ,
про ожини, а решта – розмито.