Смерть підкрадається нечутно і різко, як облава ЧК.
Вона лякає сусідів і відвертає друзів,
Неминуча та невчасна, знята з ручної гранати чека.
Холодні полудні осінніх різких дощів,
Небо столиці, залатане хмарами -
Наче прикладена вата до обпалених тілесних дір.
Ти головне не лякайся,
Перед розстрілом з тебе знімуть шинель та всі ордени.
Останній раз промовлять ім'я та чини
З кислим присмаком дешевого тютюну
Та зледенілим язиком, від балтійського чаю.
І ні тобі останнього причастя чи бажання,
Ні сповіді, ні прощального дзвінка,
Вона прийде коли схоче
Блакитноока,
висока,
струнка.
18