Вона фарбує волосся в рожевий,
Носить військові берці та короткі спідниці,
Обожнює танцювати серед вулиці,
Ходити босоніж, і, мої сигарети.
Виглядає - як Лоліта Набокова та прерафаелітська діва,
А я зву її просто - моя королева.
Вона збирає повні кишені каміння,
Знаходить серед битого скла янгольське пір'я,
Цілує ікони зі справжнім благоговінням
Та вірить у короля Артура, який усіх нас врятує.
А потім, сама себе виправляє :
"Якого біса мені вірити у Артура?
Вони з Мерліном набрехали цілому світу,
Десь сховали справедливість і правду,
І якось непевно пообіцяли, що одного разу точно повернуться.
Ні, подружко, я вірю в Моргану,
Вона одна знала, що Артур той ще пройдисвіт,
Як його батько і друг Ланселот,
Та і взагалі, більша частина лицарів круглого столу.
Моргана ж - смілива та сильна відьма,
У її руках країни ставали на попіл,
А королі - на царство,
Допоки вона сама того бажала."
Моя королева купує вишневу жуйку,
І має усе, аби стати генієм -
Загартовані нерви, старого светра,
Дві фотокартки 3х4, заяву на ім'я ректора,
Та що ще там треба, абм вступити
В інститут геніальності?
18