Веснянки на скронях і вилицях,
Літо, воно швидке, наче на кіноплівці
Старої камери.
Кіно без сценарію, без монтажу, без акторської гри.
Просто таке шалене, як є:
Ногами догори,
Руками у мокрий пісок,
Волоссям - у зелену воду всихаючих темних річок.
Знаєш, ці ночі в застиглих під'їздах сумних передмість?
Уривчасті вранішні сповіді і втрачені дні на дахах?
Куди ми йдемо танцювати з зірками і плутатися у дротах.
Поранені пальці міддю натягнутих струн,
Стигми короткочасних липневих святих,
Чиє повітря наповнене попілом
Медитативних вогнів цигарок,
А губи солоні, наче вийшли вони з морської води.
Вони скидають шкіру, як змії з якими живуть увесь рік,
Згоряють на сонці, як фенікс у власнім вогні,
Міряють ціни й дороги свої у піснях,
Ставлять на карту усе своє небуття,
Грають в рулетку на всі тогорічні сніги,
Вистоюють черги до своїх липневих святинь,
Рахують друзів, монети і залишки цигарок,
Тримають гітари, як весла чи як хрести,
В залежності від рівня святості.
2018