Літо тікає рудим конем у прозору серпневу воду,
Затонулі фрегати виходять із моря на загублених пляжах.
А я правлю в зірках свій останній хвалебний молебен,
Я доводжу свої останні поганські обряди.
Пам'ятаю як бігли в солодких некошених травах,
Зав' язали, тонули в вогнях нічних барабанів,
Як ховали скарби у глибоких загрудних кишенях,
Та молилися рельсам важких південних вокзалів.
Мої спогади літа носять характер зізнання,
Мої танці з богами на тонкому лезі світанку,
Мої мертві кохання і живі до скону надії,
Такі сильні та сині, як небо в екваторі липня.
Але серпень зрізає голову часу
Стиглим яблуком падає в мої вологі долоні
Я довершую танець, загасає вогонь мого кола,
Лише спогад лишився від яблука в теплих долонях.
Я залишу цей спогад собі як листівку,
Як листа від забутого світлого друга.
Довіку.
2018