Звенят в ведёрках маленькие льдинки.
Село в сугробах съёжилось от стуж.
А груша старая, как бабушка в косынке,
Снега те приняла за тяжесть спелых груш.
Ей снятся облака и грозы с ливнем.
Вот чьи -то души в пламени свечи.
И окна дремлют под узором дивным.
Да к югу потянулись рогачи.
То дождь, то снег, в трубе гуляет замять.
Забор упал, да некому чинить.
Живёт в той хате лишь седая память,
Что летом всё под грушею сидит.
Забор и домик, старенькая груша.
Початки чёрные, заросший огород -
Прихода ждут поры давно минувшей,
А по тропинке только снег идет.
*****
Дзвенять у відрах крижані кружальця.. Лина Костенко
Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
чиясь душа, прозора при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде...