Десь із Всесвіту метеоритом,
(Чи у першім столітті чи третім) ,
Через зоряне небо, транзитом,
Добиралась Любов до планети ...
Відкривала столітні засуви,
Розбивала гранітнії скелі,
А коли темні сили поснули,
Пролітала всі мертві пустелі ...
І зі Смертю вступала в двобої ,
І зі Зрадою часто змагалась ...
Хоч не зАвжди там була героєм,
Та вставала і йшла ... Не спинялась ...
Дарувала не раз людям крила
(А часами... їх навіть вбивала )
Не одному ті крила спалила,
Потім плакала... і рятувала ...
..І колись ,.. навіть час не сказавши,
(Певно, нам цього знати й не треба)
Чи на день, а чи може назАвжди ,
Та Вона, таки, прийде й до тебе ...