Так хочется встати. Взяти
слова у долоні, як тато
маленьку дитину навчити
так впевнено жити, любити.
Щоб було тих слів не замало.
Щоб їх завжди всім вистачало.
Щоб рваниї рани скріпляли,
Щоб сльози образ витирали.
Нехай полетять у бік Сходу,
нехай принесуть тую вроду,
що кулі на пташок навіє,
що серце холодне зігріє.
Нехай полетять у минуле,
нехай будуть тими, що чули,
і тими будуть що рятують,
що створюють і що дарують.
Нехай обернуться ділами,
що роблять нас тими, хто з нами,
що роблять наш світ світом Бога,
нехай відшукають Дорогу
Дорогу до світла і тіні
до тих хто колись бив між ними
Але, попри все, в кожнім слові…
Нехай буде місце любові.