Мій український прапор мав би вражать. Яскравий —
жовтий із синім поряд, золото і блакить.
Перший цілунок сонця над бірюзовим ставом,
той, від якого в серці пісня лункА бринить.
Мав би... проте щороку двокольоровий сполох
сивішає, немов би, через пекучий сум —
гідність його не треба Лавам Суцільно Кволих.
Треба, натомість, їжі і зодягтись в джинсу...
Тільки і те сивіння є не найгіршим горем.
Є вочевидь страшніша прАпорова біда —
синьо-гарячу щирість геть укрива червоним:
кольором крові тих, хто совісті не віддав...
Мій український прапор не відіпрать... Лиш можна
вкласти гаряче серце в золото полотна,
додаючи блакиті у молитовнім «Боже,
Боже врятуй країну, доля ж моя — вона...»