Колись ти мене пригадаєш-
Прокинеться серце: тух-тух.
Сумні сторінки пролистаєш,
Але ти вже навіть не друг.
Тривожно душа схаменеться-
Коли ж встигло все закінчитись?
Де зникла мала, що сміється
В той час, коли треба журитись?
А знаєш? Вона намагалась
До тебе тоді достучатись.
Мовчання, як смерті, боялась.
Та сталось, що мало статись.
Здається, в житті так буває:
За щирість карають мовчанням.
Щоб той, хто безмежно кохає,
Зневірився зовсім в коханні.
Куди подівалась мала,
Що смуток у коси вплітала,
Що серце твоє берегла
І душу дбайливо плекала?
Нема її, зникла, мов сон,
Який вже й не пригадати.
Такий, певно, в долі закон:
Як втратив - навчись забувати.
У неї вже інша дорога,
І сльози повисихали.
Мала, що зверталась до Бога,
Сильнішою духом стала.
Колись ти її пригадаєш-
І серце скажено: тух-тух.
Кохати, ти, права не маєш,
Для неї вже навіть не друг...