...Пишу тобі останнього листа...
Піти інакше справді не зумію.
Чекай, не сердься, дорахуй до ста,
моя терпка, бузково-ніжна мріє...
Я мушу йти. Так треба. Зрозумій.
І хоч назовні не пускаю відчай,
в душі — жага й бентежний суховій.
Вони тепер зі мною будуть вічно...
Пишу тобі, і кожне слово — крок,
що відстань нашу збільшує безжально.
Як умістити в кілька сторінок
гірке безсилля нашого прощання?..
Я мушу йти. Допоки можу ще.
Узяв на згадку доторки долоней
і спогад про цілунок під дощем
/у крапель присмак був чомусь солоний.../
Не плач сьогодні, ну ж бо, перестань...
Прошу, не плач — чекай моїх повернень!
________________________________________
Пишу тобі осіннього листа.
Я мушу йти. Кохатиму,
твій Серпень...