Все більше за вікном пожовкле листя
Шепоче ніжно: «Час уже прийшов
Прощатися серед старого міста
Без зайвих сліз, без боязких розмов.»
Частіше якось небо зазирає
У серце сірістю своїх хмарин.
Його крилом чарівним розрізає
Із гомінких лелек самотній клин.
А на порозі осінь. Якось сумно…
Не хочеться прощатись із теплом.
Душа поринула глибоко в думи
Вже майже злившись із віконним склом.
Осінні дні - пора меланхолії,
Красивих слів, що ляжуть у рядки.
Важливих рішень, що прийшли із мрії.
Це час зірвати із сердець замки.
31.08.2018