Як часто забувала я себе,
Та не жила тоді в любові чистій.
Труди і дні, думки, чуття любе –
Все покривала тінню темна пристрасть.
Ця темнота, чорніша від пітьми,
Ця глибина, безодня без просвітку,
Ця безкінечність, ветхая деньми,
Овіяна ночей холодним звитком.
А в глибині – який вогонь палав,
Яке тонке жевріло в серці лезо!
Та той вогонь тебе не досягав,
І мислі розсипалися на безум.
І я тоді волала небесам
Про чистоту і втрачену дитинність.
А потім знову… Що ж, ти знаєш сам.
Пробач мені. Страждання – теж повинність.
01.12.1997