Друга ночі, крізь сон прозвучало: тинь-динь.
Я розплющила очі, беру телефон.
Повідомлення: "Рідна, мене не покинь..."
Невже пишеш? Це ти потривожив мій сон?
Мабуть, зовсім тобі на душі заболіло.
Певно, спати ночами тепер розучився.
Я тебе забувати себе не навчила,
Ти з тих пір слабким духом, ймовірно, зробився.
Нащо в серце моє підливаєш отрути?
Там без того заштопані хтозна-як рани.
Що ти кажеш? Мене не зумієш забути?
Намагайся, бо я не твоя вже кохана.
І не треба тинь-динь серед ночі, не варто.
Дорогою ціною за спокій платила.
Ми із долею, ніби, зіграли у карти,
І вона туз козирний обом нам вручила...