Вітер жене зі степу,
Мертвий, чужий вогонь
Огортає чорнеє поле,
У мерзлий саван долонь.
Як спинити те горе,
Що струмує зеленим долом?
Може матерям вилити всі сльози,
Зробити з пекла того, море.
І тим морем пливтиме човен,
Дужі гребці, міцне вітрило,
Всіх з води заберуть додому,
Бо в тих гребцях буде віра і сила.
Ніхто в той день не загине,
Навіть комбат, що всрався від страху
Бо в казці, все мусить іти за чітким планом,
А якщо не за планом, то іде на...й.
Бо батьки твої щасливими мають жити,
І човен маршрутний до дому, до мами.
А ті, що не вірять казкам, прибитим
Змушені кров зупиняти руками.
Назустріч вийде твоя сонна дружина
І обійме солдата міцно,
Повернутися звідти усі повині,
Це константа, хоча і казка, звісно.
А поки у тебе є куля і прапор!
Краплі дощу і на всіх одне горе.
Не довго лежати хлопцям у полі,
З кожним убитим воно стає морем.
#стихоцуркан