Давай вчорашній день зап’ємо кавою
На ранок вона змінює свій смак
Із пам’яті довірливо випалюю
Думок незграбних вічний кавардак.
Ти сходами скрипучими піднімешся
І в очі зазирнеш: «Пробач мені»,
Промінням першим сонячним поділишся.
Я знатиму, що разом ми одні.
Трамваї відчайдушно поспішатимуть,
Але на хвильку нам зупинять час
І навіть липи у парку не знатимуть,
Та пауза у часі – то для нас.
Відкрию вікна, чути дзвони з вулиці.
Нехай очистить душу передзвін.
Одна до одної кав’ярні туляться
Та в нас на каву декілька хвилин
Чекатиму на каву ранком сонячним,
На мій без цукру, з молоком напій
Щоб знову обпікав мене так боляче,
Щоб знову бачити в очах «я – твій».