*** (Ліна Костенко, https://www.facebook.com/LinaKostenkoUkr/)
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.
Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.
У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.
Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.
*** (вольный перевод П.Голубкова)
Не надо класть мне руку на плечо.
Ведь этот жест уместен только в танце.
Доверье – зверь, не пуганный еще.
Он любит тишь и изморозь дистанций.
Он любит срок. Минуты. Дни вотще.
Он странный зверь, он любит даже муку.
И расстоянье любит, и разлуку.
Но вот не любит руку на плече.
В садах любви, в сонатах соловьев
Он слышит тихий щорох браконьера.
Ловушки ждет от взглядов, и от слов,
Ему спектакль подобный - не премьера.
Душе же без доверья нелегко!
То добрый зверь, нам без него неймется.
Не надо только громко звать его.
Он сам придет и впредь не отшатнется.