Я дихав полем на межі...
Коли рішучий вересень у розвідку стрибнув,
на серпень наштовхнувшись.
І довелося зачекати... Принишк засмучено.
Він як вужі
сховавсь у затінок вологий, шукаючи шпарину.
Не впустить мить, спрацює як пружина,
коли відчує шанс.
Я дихав полем... Вечір спав.
Не рухались хвилини.
Застигло сонце між дерев.
Десь з озера дістали звуки. Лебеді щось хочуть…
Вигулюють батьки малечу,
що вже достатньо підросла і впевнено «гегоче»...
Вечір впав.
Злетіло кілька коників з-під ніг.
І день виразно: «дзинь», - зіткнувся з ніччю.
Сутеніло.
Я дихав полем. Стежка знала
В кого встромити кропиву, кого крізь зарості вести,
кого гілками попекти...
Вертаюсь у безпеку, окрім хірургів-комарів
ніхто не атакує.
Слух зловив.
Ось хто вечірню тишу прорізає.
Дзижчання басове й потужне.
То гелікоптер-гвинтокрил -
великоокий шершень!
На лампу суне голосно й повільно. Ну, привіт..
Я дихав полем на межі...
То було ввечері... Вночі розтали хмари...
Слід зірок об'ємом небо наділив.
І звинуватилось ... когось у страті шершня, комарів,
якоїсь дрібної комахи...
І, навіть слово "м'ясоїд"
застигло понад чорним полем - в поле!
Лейтмотив
пішов, пірнув у хащі, у город, та зник далеко...
Все, нормально, то міражі – фата-моргана.
Вільно дихав полем...
Вересень 2018