Замикається вкотре це коло,
Моїх вірних, щасливих літ.
На душі досі чисто і голо,
Хоч в очах потускнів цей світ.
І тебе я любити боюся,
Хоч незримо і чемно люблю...
То радію, то тихо журюся,
Що собі я любити велю.
Я боюся оте – неминуче,
Що колись не побачу твій сум,
Твою посмішку щиру, квітучу,
Не почую від сварки шум...
Я кохаю тебе без останку,
Як останню у небі зорю,
Що лишається до світанку,
У безкраїм небеснім рою.
Замикається вкотре це коло,
Моїх вірних, щасливих літ.
На душі досі чисто і голо,
Хоч в очах потускнів цей світ.
Страшно навіть не вмерти,
а щезнути...
Ніби сон, що зів’яв в голові.
Наче квітка, що має замерзнути,
У осінній, пожовклій траві.
_______________________
© R. Tserkovnyy, 2018