Тiнь дитинства

   
Тягар у віка нелегкий –
Неначе гиря тисне.
Від спеки прожитих років
Пірнаю в тінь дитинства.

Лиш мати зробить оту тінь
Долонями, як листям.
І, як в минулому житті,
Все стане світлим, чистим –

Бо вернеться дитинства мить,
Мов журавлиним клином.
І сива голова лежить
У мами на колінах.

Зітхнувши, мати розповість, -
Немов забуту казку, -
Як малюком мене колись
Водила в храм на Паску.

Звучать у сні уривки фраз,
І дзвін церковний тоне…
Дитинства тінь спада на нас
Від рідної долоні.
                25.09.2018 р.