Пэрши порывы любви

Вениамин Адамский
  Ти блакытни Ганусыни очи
  Жыття нэ давалы,а снылысь мэни,
  Я чэкав побачэння Кожнои ночи,
  Днэм зустричая горив як в вогни.

    Я так кохав,що забув всих на свити,
    Щытав,що вогнык лыш там на бугри
    И очи ии як всий зэмли квиты
    Чарувалы в ранкови зори.

  По цьому поцилункы ии нэ забуду!
  До сього часу воны на яву.
  Щытаю жыття довив до заблуду,
  Забув писни соловэйка в саду.

    Горила душа и рвалося сэрцэ.
    Казалось мэни:нэ доступна скала,
    Алэ душу мою посыпалы пэрцэм:
    Я раптом забув хто для мэнэ вона!