Вона любила увагу яскравих чоловіків.
Слухала Магомаєва, та й мріяла про Мусліма.
Вважала, що «життя» – чоловіча рима:
зримувала чимало жіночих років.
Магомаєв співав на платівках пласких,
коли зустрічалась із кимось подібним.
Їй насправді було поєднання потрібно –
і мелодій шпарких, і обіймів палких.
А її чоловік, той, що справжній, чекав,
і до ранку палив, каву пив, наче воду.
Він єдиний насправді любив її вроду,
і усе розумів, і платівки прощав.
І коли – через напад серцевий – з життя
він, реальний і справжній, пішов на світанку,
лиш тоді прокляла і платівки, і ранки,
та за справжнім уже не було вороття...
Вже за рік (хтось казав, не за рік, а за два)
перестали її впізнавати сусіди.
Від краси алкоголь не залишив і сліду.
А дочка залишилась бабусі і діду
за якихось три дні до сумного Різдва...