Чи бігти по дорозі між полів,
Туди, де небо стелиться на землю,
Врятує та применшить спалах-гнів?
Від се’бе бігти, начебто, даремно…
Та вітер, що у вуха дме, чомусь
Встигає шепотіти: «Все минеться…»
Вивітрює на швидкості "чуму",
І паличками б’є у бубон-серце.
А очі крізь червоно-чорний шовк,
Встигають помічати все навколо:
Пісок і пил, та осені пожовк,
У небі синім - хмар пухкеньких кола,
І квіти, ті простенькі, запашні
(Киваючи голівками, вітають),
Колосся, трави, ти – немов у сні…
І любо, як же любо в ріднім краї!
Від се’бе не втікаєш, а себе’
Знаходиш десь он там, за велич-дубом,
Де все, що дуже гнівало – рябе!
А ті, кого кохаєш – надто любі!
(14.09.18)
Перевела Римма Батищева -
http://www.stihi.ru/2018/10/20/6441
Бежать туда, где небо, заалев,
Накроет землю нежной, тёплой лаской?
Спасёт меня, уменьшит всполох-гнев?
Уйти мне от себя, поди, напрасно…
Но ветер шепчет уху моему,
Настаивает тихо: «Всё проходит…»
Выветривает скоростью «чуму»,
Бьёт в бубен-сердце отзвуки мелодий.
А очи сквозь пурпурно-чёрный шёлк
В округе успевают всё приметить:
Песок и пыль… уж лист осенний жёлт,
А в синем небе – тучек лёгких плети…
Простые ароматные цветы
Приветствуют, головками кивая,
Колосья, травы, словно в грёзах,– ты…
И как же хорошо в родимом крае!
Я знаю: от себя не убежишь…
Найдёшь себя за тем высоким дубом,
Где всё, что так терзало, просто шиш!
А те, кто сердцу дороги, так любы!
15.10.2018