Усім редакторам: маститим й не маститим,
Усім технічним трударям пера,
І їх шановним спонсорам…
Присвячую
Байка
***
У лісі звірі фестиваль вчинили.
Таланти у лісній громаді є.
Усіх прийняти участь запросили,
Хто може серденьком сказати щось своє.
Шановне панство лісове пишалось
Своєю вченістю, духовністю, - авжеж!
І меценатством наче б-то займалось,
Розповідаючи усім про це без меж.
Та на нараді: «Лад потрібно дати…»-
Протерши скельця Рижий Лис казав.
«…Бо як почнуть про щось розповідати,
Що нам не так…» - у такт Осел Вищав.
«За участь треба брати у них гроші!
Я думаю…» бундючився Баран.
«…Усі вони і гарні, і хороші,
Але повинні розуміти, хто є пан!
Мистецтво слова, треба нам самим творити
Давати змогу мовить тільки тим,
Хто буде, що нам треба, говорити,
А не усім «говорунам» отим!..»
На фестивалі, на галявині, на сцені,
Куди неначе, запросили геть усіх, -
Одні "свої" там точать теревені,
Серед «сліпих», «німих», та ще й,- «глухих».
Мораль:
Коли у мову лізуть «технарі»,
Переслідуючи тільки власні цілі,-
Загаснуть просвітянські ліхтарі,
І стануть темними людські ті душі, білі…