Життя дає,
але й питає...
Посміхнулася над горлицею,
що п'є з калюжі.
Почуття мої чисті,
але ніби дощем прибиті,
не маю жодної
щасливої миті...
Вогонь війни попелом
посипав мою Душу,
оберігати її мушу.
Надію плекаю,
що матиму нарешті спасіння,
бо я ж Боже насіння.
Тяжко мучусь в безнадії,
плачу, схибила моя вдача.
Тільки Господу клянуся,
що від Нього не відречуся.
Я - жінка зріла,
ніби гілка плодами усипана,
наділена жіночою силою
та любов'ю.
З'явилася й перша сивина,
та вона на жаль
не перепустка в молоді літа.