Наплакала, натужила
за тобою ясні очі.
Ворожила, ворожила
я на тебе опівночі.
Наплакала, скільки вміла,
Стекло чистою водою.
По клітинам моє тіло
відболіло за тобою.
А чого б то я плакала?
А чого б то журилася?
На Івана, на Купала
в темну воду дивилася.
А чого б то я плакала?
І дивилася звіддаля?
На Івана, на Купала
не тому вінок віддала.
Наплакала, ніби море.
Впала в нього і заснула
і у снах його прозорих
потонула, потонула.
Наплакала, аж проллється,
за тобою опівночі.
Тільки щось мені здається,
більше плакати не хочу.