Хрещатик, обличчя сумні пливуть наче човни,
А він йдучи змахує сльозу, що рветься наче град, де вони?
Так хотілося зустріти живими тих, хто був поруч на початку,
Час забрав, Боже не дай зупинитися коліщатку.
А він йде сумний, сльозу витирає,
Не зустріне, знає,
Лишень згадка лишилась,
Даремно матері молились.
Зарано біг свій зупинили "кіборгів"серця,
Очі згасли, криниці сліз по вінця.
І не зігріють нагород ряди,
Такий довгий час біди,
Що спіткала нас,
Відверни війну Боже, надто тяжкий час.