ПЕРЕКОТИПОЛЕ
Крізь пахощі степів, гіркі, як доля,
Не стриманий, не зв'язаний нічим
Співучий шурхіт перекотиполя,
Легкий, як подих, лине в далечінь,
За оковид, де навіть крил не треба,
Аби з'єднатись з котроюсь з хмарин –
Кудлатих кульок перекотинеба,
Й де гуси вибивають клином клин,
А землю залишаючи людині:
Між полем й небом, доки вік не згас,
За вітром життьової полонини
Несе її, мов перекотичас.
В душі лишились борозни роздерті...–
То як тайфун, мов ярий буревій
Пройшовся, ніби перекотисерце,
Щоб народитись словом, вірш новий.