Минув і вітер, і гроза минула,
На обрії з’явилась тиха даль,
У постілі небес зоря заснула,
Закутавши себе в ранкову шаль.
Проміння заплелось у твої кудрі,
І ти смієшся, дивина моя.
Слова любові і красиві, й мудрі,
Тому до тебе їх мовляю я.
А ти кусаєш соковиті губи,
І романтично мариш у собі.
Думки любові, наче гострі зуби,
Що риють рани на твоїй губі.
А в мене в серці, ніби скрипка виє,
До тебе скоро часу далина.
І наново, неначе вітер віє,
Та рве мій покій від грози луна.
Упав на землю золотистий промінь,
Мов ключ магічний сяє у вікні.
Журба забута і забута повінь,
Лиш спить зоря в ранковій тишині.
______________________
©R. Tserkovnyy, 2018