Все лиш...

 

Я не знаю,
Хто руки твої цілує?
Я не знаю,
Хто хоче й кохає тебе?!
Я не знаю,
Хто марить тобою?!
Чи забувається миттю
В спокуслих жарких обіймах?!
Я не знаю, де краще мені бути?
На краю землі, чи на краю провалля
Далекого світу?
Але серце моє розкроїли
Задумливі хмари давно!
І дощі капризливі,
Які я розхитував в горах,
Питання мої
Про вічність
Розмили так вчасно.
Я розкромсав все, що мав!
Що хотів і бажав!
Я грав на трембіті,
Я грав на сопілці,
Я грав серед неба і серед землі!
Я кохав тебе ніжно!
До зірок я летів.
До гадалок
Про щастя гомоніти ходив.
Та розлука - пуста
Та хвилина- душа
Та мить... яка снігу біліша була...
Все минуло давно.
Все тепер лиш прийшло.
Заглянуло кохання.
Бо нарешті
На небі зріклися пекельних вогнів.
Все на диво - не гасне.
Все на диво - святе.
Все навколо колиска марев
Та солодких снів!
Ти колись була сонцем!
Ти колись була мрія!
Я до тебе
І до нині...,
Як завжди...
На світлому,
Вічному вітрі лечу...

Все лиш... ілюзії граються з нами...
Все лиш... вогонь колихає думки...