Ціль. То якого ж ґатунку повинні бути дії? І з чого складаються ті сили, щоб ціль здійснилась? Погляд зупинявся кожного разу на засніжених вершинах гір, сонячні промені пробивалися крізь стіну вранішнього лісу, а між ними голубе гірське озерце. А потім погляд привертало увагу вікно, за котрим було життя тепер. Руки самі виконували масажні рухи, тепле, скоріш розжарене від маніпуляцій тіло і той затаєний подих, з думками, ще трішечки, ще, не спішіть. Руки читали як книгу кожну складочку на тілі, а думки шукали відповіді і кожен раз погляд летів до шапки снігової, до тих гір и тієї магічної сили природи. Де ж беруть початок проблеми у тілі? Перечитала купу літератури, наче відомо звідки хвороби беруть початок. А тіло до якого руки торкалися, кричало то не так. І розум починав шукати. Ось якась напруга під горою м’язів, та руки не дістають, а тіло благає: допоможи. І ти йдеш до першопричини. А вона криється в минулому, під час пологів. Руки опускаються, розум з глибоким розчаруванням лине до картини. Знову поразка. День за днем, людина за людиною, і безліч причин, і безліч болю тілесного, яке давно не чують люди, бо тіло так як і люди, не дісталося до потаємної цілі. Як же сказати людині, що там, в глибині де скупчення сухожиль, є малесенький спазм, наче місточок з гілок та дерев, що перегородив річечку, і перекриває рух вод тілесних. В природі то не страшно, буде водоймище і забуяє ліс. А в тілі, то страшна річ.
Він задоволений піднявся з кушетки, одягнувся та й пішов. А розум залишився один на один з проблемою, що є в його тілі. Він буде жити, радіти життю, бо на деякий час болітце в тілі висохло, кров і лімфа гарно попрацюють і все стане на свої місця. Та тільки ми у двох з проблемою знаємо, що це не на довго.
Минали дні за днями. Роки за роками, я вже мала той прилад, який вправно допомагав тій застарілій травмі, і тіло звільнившись, мене обдаровувало зеленого кольору енергетичною субстанцією. Тоді лишень я зрозуміла, якою є насправді любов. Ні не та, що люди можуть собі придумати, а та природня, жива, яку випромінювало тіло, коли звільнялось від спазму в сухожиллі. Якщо мене запитають, що таке щастя? То я відповім: подих тіла, яке звільнилось від багаторічного спазму. Людина не розуміє того, а тіло вдячне і здатне любити поза розумом людським. В місті людей чимало, і кожен спішить по своїх справах, не дивлячись на перехожих. Я теж не дивлюся, але завжди відчуваю на відстані те вдячне тіло і його щиру любов та радість, а людина навіть не помітила, промайнула поз мене. Бажання, вони різні і по різному здійснюються. Тепер мої бажання здійснились, вже в роботі партія приладів, якими могтиме кожен самостійно розпускати клубочки спазмів, від підвивихів, що виникають практично у кожного. Чи буду я жалкувати за тим потенціалом, що посилає тіло в знак вдячності? Ні, не буду, бо у мене є моє тіло, яке свою вдячність посилає мені, бо практично відсутні порушення. Гори, ліси, води земні, вони теж мають свій потенціал любові і тепла, якщо відсутні проблеми в тілі, то відчуваєш сильніше, кожною клітиною. Сумно, що шлях моєї цілі закінчився. Але радісно від того, що знявся тягар, що супроводжував весь цей час. Сумно від того, що вже немає бажання жити без цілі, яка мене вела більше двадцяти років. Надіюсь, що скоро здійсниться моє особисте бажання. Тіло прагне бути здоровим.