Земне буття спливає надто хутко,
експрес „Життя“ пришвидшує ходу…
Питання огортає серце смутком –
Чи мрію заповітну віднайду?
Чи стрінеться ще той, за ким скучала,
сльозу не раз зронивши у журбі,
безсонними ночами виглядала
й зізнатися боялася собі…
І ось зустрівся, але надто пізно –
уклад, закон, обов’язки, сім’я
ще й Батько зверху поглядає грізно…
Ну як тут вдовольнити власне "Я"?!.
Терзається душею сива жінка
й закоханий у неї чоловік…
Відверто – нетипова ця картинка,
давно надворі двадцять перший вік.
Мелькають кілометри, дні, години
і десь вже незабаром й вічна мла,
але вона жива усе ж людина,
їй хочеться хоч трішечки тепла!..
21.10.2018