Шепотіли клени листям пожовтілим,
Про минулі дні погожі та про нас…
Лебедя’ми бути в парі так хотіли,
Розлучив коханих той безжальний час.
Приспів:
Згадаймо, хай ятрить, згадай чарівну мить,
Коли нам дарувала осінь зливу з позолоти,
І лавку, де удвох, де серденька: «тьох-тьох»…
Тепер кленовим листям згадка, хто ти…
І чому шляхами різними пішли ми,
Тільки осінь знає, злива і біда.
Як вона зробила рідних нас – чужими?
Ой, яка ж брехлива подруга руда…
Час розбив каміння, нас змінила доля.
Пробачати щиро – мудрість це віків!
Випадкова зустріч, лавка, парасоля,
Дощові краплини чисті, гомінкі.
Довго розмовляли, очі милувались,
І теплом вкладались спогади в душі.
На прощання ніжно я поцілувала,
Обійняв ти міцно, ніби не чужі…
(15.10.18)
Перевела Римма Батищева:
http://www.stihi.ru/2018/11/08/4985
Всё шептали клёны жёлтою листвою
О минувших днях погожих и про нас…
Лебединой парой быть бы нам с тобою!
Разлучил влюблённых тот жестокий час.
Припев:
Так вспомним, хоть болит, волшебный этот миг,
Когда дарила осень нам дожди из позолоты,
Скамейку, где сердца стучали у двоих…
Теперь мне листопад напомнит, кто ты…
Почему путями разными пошли мы,
Только осень знает, ливень и беда.
Как она родных нас сделала чужими?
Рыжая подруга лживая всегда…
Время камни точит и людей меняет,
Учит нас прощенью – мудрости урок!
Встретились случайно, и обида тает,
Испарились чисто те дождинки в срок.
Долго говорили, очи любовались.
Вспомнили тепла мы прежние деньки.
На прощанье нежно я поцеловала,
Обнимал ты крепко, будто мы близки.