Колишній хутір, братів Синицьких
перетворився у село,
а згодом стало Лепетиським,
в якому тісно всім було.
Можливо там за красномовність
таким назвали на той час,
можливо й краще, що так сталось
і недоторканим лишилось в котрий раз.
Село не мало політичного відтінку
і назву його більше не міняли,
лише листали кожний раз сторінки
ті, хто весь час там працювали.
Без нумерації будинків,
навіть без назви вулиць,
листи розносили поштарки,
про що писав провидець.
Колись на тій землі, господарі були,
були також товариші,
А зараз стали всі пани,
в яких немає вже й душі.
Куди не глянеш в наші дні,
де ще лишились люди,-
всюди пани, пани, пани
без запиту й потреби.
Якіж бо в Біса, ви пани ?
без хліба та роботи,
в яких лахміття не штани
у третьому столітті.
А зараз нас ведуть в Європу
ніби дадуть ковток холодної води,
А в нвс в лахміттях біла тіла
для вільної ходи.
Хто ж буде їхати в Європу
без коштів на цей час,
з тих грядок зілля та окропу
бабусь, які лишились в нас .