Нарешті дощ – такий, як любиш ти:
від ранку – і до ночі, нескінченний,
такий, що всі сварять, а він – блаженний,
він – не паде додолу, він – летить...
Ти – кликала, радій, він – прилетів:
здіймають вітер мокрі сірі крила.
Ти мріяла, ти так його хотіла,
а хто з дощем – вже не на самоті.
І я цього дощу тобі хотів:
дивитися, як ти йому радієш
побачити, як ти од щастя млієш,
і прагнути всього, що хочеш ти...