починається знову - дощі, парасольки, застуди та розпачі, те да се
про барви; індіанського літа їй знову наспівує джо дассен
і їй знову нема що втрачати - бо знов сама, а відтак
вона мовчки бере на всі гроші квиток в один бік на літак
день-у-день утікати від себе - завдання справді не із простих
вона рве на шматки фотографії, зошити, записники, листи
сантименти і спогади важать більше за норму її квитка
тож вона їх лишає на стійці - і мовчки прямує до літака
їй здавалось раніше, що вихід можна знайти завжди, завжди
командир екіпажу вдало та спритно заходить на віражі
у вікно видно землю - ця земля ніким не заселена та пласка
вона бачить одразу три виходи -
в носовій, хвостовій та середній частинах її літака