Верби мої верби, до долу схилились,
вас так дуже мало, на греблі лишилось,
скільки пам"ятаю, ви були зелені,
так і залишились в пам"яті у мене.
З кожним роком, верби, вас стає все менше
та для вас умови, з кожним роком гірші,
а останнім часом, ставок висихає,
та води у ньому, вже давно немає.
Все живе в природі, свої строки має,
тільки вони різні в кожного бувають,
в одних дуже довгі, а в інших короткі
та я, як ті верби, лишився самотній.
Висохла водичка, в нашому ставочку,
та вже не збігають, із вершин струмочки,
в цьому мабуть винна, сучасна людина
можливо з роками в неї все загине.