Скрипить верба, хитається від вітру,
не видно неба, місяця й зірок,
лише раз - пораз хвиля каламутна
торкається нахилених гілок.
Вона вдаряється об дерево та греблю,
вона реве та стогне, мов жива,
лише на небі хмари ніби срібло,
закрили все до нашого села.
Не видно запізнілих перехожих,
не видно в темряві дороги та дерев,
коли настане ранок в нас погожий
щоб теплий день та сонце я зустрів.
А зараз в небі вітер виє й стогне,
а хвиля котиться та піниться в ставку,
та розбивається об берег, мов не встигне
підняти знову хвилю будь-яку.
А вітер все ще виє й біля хати
та водночас на греблі верби гне,
і навіть я, не можу те гадати
що нам природа, ще не раз утне.