Мій сусід був підозрілим
До усяких незнайомців.
В його мізках думка зріла -
Як радіоактивний стронцій,
Що не можуть люди просто -
Появлятись в полі зору.
І зникати, наче гості,
В нескінченних коридорах.
Певно, ціль у них - надцінна,
Що не можуть обійтися
Без героїв незамінних,
Хто живий, хто ще не спився.
А інакше - нащо було
Стукать в двері й неодмінно,
Наче тінь, що промайнула,
Залишати слід на стінах.
У графіті - одним пальцем
Наспіх зроблених під хмелем,
Як колись неандертальці
Розмальовували скелі.
Поміщалось стільки смислу,
Як у трьох коротких буквах,
Геніталіями звислих,
Не поміститься й з розпуки.
В них сусід читав послання -
Від незвіданих чужинців,
Що він з геніїв останніх,
Яких видно й у шпаринці.
Яких видно - ізнадвору,
І вночі через вікно.
Утекти униз би в пору -
Щоб не стати заодно.