*** (Ліна Костенко, https://www.facebook.com/LinaKostenkoUkr/)
Доборолися, добалакались,
Досварилися, аж гримить.
Україно, чи ти була колись
Незалежною хоч на мить?
Від кайданів, що волю сковують,
Від копит, що у душу б‘ють,
Від чужих, що тебе скуповують,
Від своїх, що тебе продають?
Прости мені, мій змучений народе,
Що я мовчу. Дозволь мені мовчать.
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
Але у бік безодні.
*** (вольный перевод П.Голубкова)
Доборолись мы, доболтались,
Доругались, гремит аж крик.
Украина когда-то была ли
Независимой хоть на миг?
От оков, что свободу сковали,
От копыт, что нам в душу бьют,
От чужих, что страну скупали,
От своих, что ее продают?
Прости меня, измученный народ мой,
Что я молчу. Позволь мне помолчать.
Ведь сеешь, сеешь, а зерно не всходит,
Гнездятся только змеи и шипят.
Все против всех, ни с кем все, повсеместно.
Здесь движет злость людьми,
Но только ближе к бездне.