Скажи, мій Львове, ким же я була
В житті, такому темному і злому,
Та,мабуть, не сучасному, другому,
Що так тебе забути й не змогла?
Ченцем,чи кармелітом молодим,
Що капюшон насунув на обличчя,
Крокує босоніж бруківкой міста,
Із кружкой поспішає в монастир...
А, може,навпаки: єврей старий,
Що плаче на руїнах синагоги,
І, потім, у житлі своїм убогім
В стару мінору встромлює свічки...
Суха долоня, в плямах,як в мерця,
Що гладить книгу,мов тендітну пані,
Слизне рука тонкими аркушами,
І ніч,і день,до самого кінця...
А,може,то був бравий офіцер,
Що як орлята,пластуни,та інші
Лежить давно у Личаківській тиші,
Життя своє віддав за ЗУНР...
Скажи, мій Львове, ким же я була
В житті, такому темному і злому,
Та, мабуть, не сучасному, другому,
Що так тебе забути й не змогла?
Ким не була б я в іншому житті,
Я серце назавжди віддам тобі.
І повернуся знов і знов сюди
Вчора,сьогодні,завтра,назавжди.