Ладомир Михайлов
оригинал:http://www.stihi.ru/2018/04/24/1720
Була війна, жахлива і кривава.
І море сліз, і горя, і руїн.
Але народ наш вистояв – і встала
країна наша гордою з колін.
Надломлене крило затріпотіло,
Злетіла в небо,вільна і свята.
Понівечене і зболіле тіло
Несла у вись нескорена душа.
Ще є на світі сиві ветерани,
О,як болять на їх серцях рубці.
Ще ниють ветеранам давні рани! –
Тремтить свіча в натомленій руці.
І не усі ще знайдено могили,
А матері з сльозами на очах
І вдови у скорботі посивіли,
Війни тягар несучи на плечах .
Земля від болю ще не відстогнала,
Ще мрії покалічені кричать,
Ще зір печальних падає чимало
На обеліски – де війни печать.
А ми – нове квітуче покоління.
Нам дав Господь радіти і цвісти.
Ми вільні і просвітленим сумлінням
До всіх сердець повинні донести:
-Плекайте ж цвіт свободи у державі
Гуртом мечі на рала замініть.
І переплавте зброю всю іржаву –
Містки до миру й щастя прокладіть.
Перевод Ладомира Михайлова
Была война жестока и ужасна.
И море слёз, и горя, и руин.
Но выстоял народ и не напрасно,
Страну он выпрямил, поднял с колен.
Надломлено крыло - затрепетало,
Взметнулась в небо, ведь она свята -
И вот её израненное тело
Несёт непокорённая душа.
Ещё живут седые ветераны,
О, как болят на их сердцах рубцы.
И ноют не залеченные раны:
Они судьбы несломленной творцы.
Ещё не все их найдены могилы.
И слепнут матери от слёз в очах.
И вдовы, в долгой скорби поседели,
Все тяжести войны на их плечах.
Земля всю боль ещё не отстонала,
Мечты их искалечены - кричат.
И звёзд печальных падает немало
На обелиски - где войны печать.
Мы сыновья грядущих поколений -
Даёт нам Бог в стране своей цвести.
Вольны мы. Добросовестным стараньем
Ко всем сердцам добро должны нести.
Лелейте же вы цвет своей державы!
Мечи бы на орала заменить.
И переплавить хлам военный ржавый...
Мосты пора нам к счастью возводить.