Пам"ять про тебе стирала, напевне, дарма',
Птахою-Фенікс у ній ти відроджувавсь знову...
І не важливо, що вже на порозі - зима,
Римами сію в кохання доріжку квіткову...
Згадку про тебе сховаю в міжряддя вірші'в
І почуттів таємницю в словах закодую.
Доля поета уся - на сторі'нках душі',
Що не збуло'ся, у ду'мках собі домалюю...
Бу'де щасливий фінал у коханні мої'м,
Бо і розлука на краще нам з Неба дається.
Звісно, життя - це не вигаданий кинофільм,
То - накопиченний струм, що ісходить із се'рця...
Де в кого опік від нього лишає любов,
Спалює пристрасть кохання до попілу навіть.
Дехто "розумний" всі гострі кути обійшов
І се'рця поклик - кохати - його не цікавить.
Я ж без емоцій не можу, нажаль, існувать -
Поруч з квітка'ми гіллякою бути сухою.
Якщо природа жіночу дала' мені стать,
Нехтувать права не маю любов"ю земною!
20/10/18/