Оригінал:
Я кличу тебе, тільки марно — ніяк не знайти,
Лиш вірно у спину годинник секундами дише...
Мовчать твоїм голосом всі телефонні дроти,
Кричить опівнічна мені твоїм голосом тиша...
Буває, на жаль,— ось людина була — і нема,
Чи сталося щось, чи самотності просто схотіла?..
З пропажею цею я вже і глуха, і німа,
І душу тримаю, їй хочеться вирватись з тіла...
Лунає набатом у мозку — а, може, в біді?
І ніч мене варить в глухому і темному чані...
До кого звертатись, кидатись потрібно куди?
Розстрілює серце мені кожна хвилька мовчання...
Допоки шепчу я віконечку свій монолог —
Світанок у небо в’їжджає по зоряних рейках...
Й на берег мене витягає із моря тривог:
"Живий, в телефоні лиш сіла чомусь батарейка...
(с)Вікторія Бричкова-АбуКадум
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Зову я тебя, но напрасно: зову в Никуда,
Лишь мерно будильник мне в спину секундами дышит…
Молчат твоим голосом все на земле провода,
Кричит тишина твоим голосом в полночь под крышей…
Бывает – как жаль! – был же, был человек – сразу: н е т…
Случилось ли что, одиночества ль я захотела?
С пропажею этой глуха и нема я в ответ
И душу спешу удержать, что стремится из тела…
В мозгу отдаётся набатом: а может, беда?..
В ночи я варюсь, в раскалённом от ужаса чане…
К кому обратиться? И броситься срочно – куда?!
Наводкой прямою мне в сердце – минута молчанья…
Покуда окошку шепчу свой больной монолог, –
Рассвет прямо в небо въезжает по звёздчатым рейкам…
На берег меня вырывает из моря тревог:
«Живой, в телефоне подсела не в срок батарейка…»
Аватар Автора оригинала