Іду замріяно... Стежина
Веде в село. Буяє світ!
Дівча рве квіти. Пісня лине...
Як не було цих... двадцять літ.
Як рясно колоситься нива!
Ромашки, васильки цвітуть.
А перепілка полохлива,
Змовкає вмить: "Чужі ідуть!"
Ой перепілонько, ой мила,
Признай мене - я із своїх!
Я тут жила, дітей ростила...
Чому ж твій голосок затих?
Та раптом птаха заспівала,
Вслухаюсь в спів: "СвоЇ! СвоЇ!"
Признала, все-таки, признала!
...Став. ...Верби. ...Рідні Торгаї!