Нажаль, та так вже повелося
Міняє час все навкруги,
Стають рідкішими волосся
І сльози ллються від нудьги.
Роки минають з почуттями ,
Упругість тіла вже не та.
Думки гнетуться відчуттями
Прожити б років,хоч до ста.
А серце у грудях стискає
Не спляча пам’ять, про любов.
Рука дитяча витирає
Сльозу, що ллється знов і знов.
Тверезо уявля свідомість,
Що вже минається життя.
Та не шкода,бо є натомість
Хвилина ще… для каяття.
Сосєдка О.Д. 06.09.2018 р.